Ікона слав’янського бога Небес

«....А наші боги суть образи».
Велесова книга, д.22.
Мова тут про символ – «восьмерик», котрий повсюдно на Україні існує у побутовому та у християнському культовому декорі. У досліджуваних автором першоджерелах не виявлено тверджень, яку культову іпостась у дохристиянські часи представляв цей знак. Тому зробимо спробу визначити це етнологічно.
В басейні Дністра біля села Крутобродинці на Хмельниччині археолог В.Хвойка у 1901 році знайшов викопний посуд з орнаментом, що має вигляд восьмикутного зображення і належить до етапу ВI – ВII розвитку трипільської культури (рис. 12.42, б). Подібні символи – «восьмерики» є також на викопному посуді курганних поховань біля села Усатове на Одещині (Рис. 12.42 а).
В сучасному гуцульському орнаменті (Курилич, 2001) часто зустрічаються подібні восьмикутні зображення. У різьбарстві ці орнаментальні мотиви мають назви: квадраторій, млинок, косиця, хрестик. Ці рисунки будуються за принципом схрещення в одній точці діагоналей двох квадратів, тобто вони мають взаємосиметричні осі і вісім їх закінчень. Враховуючи, що восьмикутна форма є особливістю цього орнаменту, у подальшому тексті називаємо цей символ «восьмериком». Тим більше, що у будівництві гуцульських церков основну восьмигранну конструкцію, на якій насаджена також восьмигранна баня церкви, архітектори називають «восьмериком» (Данилюк, 1995). На рисунку 12.45 представлені сучасні церкви Гуцульського Надпруття.
Їхні бані-«маковиці» вкриті восьмиграними дахами (Гнатюк, 2007). Треба відзначити, що організація верха (шатра, купола) «восьмериком на четверику» є архітектурною особливістю дерев’яних і мурованих церков по всій Україні (Тарас, 2008). До речі, гуцульські колиби традиційно будувались також восьмибічними.
А гуцульські шапки – «клапані» і «мазепинки» січових стрільців і повстанців УПА мали зшиті денця восьмериком трикутних тканин. Треба знати, що і гуцульський танець «аркан» виконують вісім танцюристів (рис. 12.48). «Звізда», з якою ходять ватаги колядників на Різдво, також має вигляд «восьмерика».
Символи типу «восьмерика» повсюдно існують як орнаменти у прикрашальному упорядженні церков, у культовій атрибутиці (фелони, ковані хрести на банях церков) та у тих сакральних місцях, де вони асоціюються з божественністю (рис. 12.46).
З етнологічної точки зору можна твердити, що «восьмерик» створений накладанням
в перехрест один на одного двох символів – божествених сил Землі і Неба. Символ Землі є «косий» хрест у вигляді перехрещеного діагоналями квадрата. Його графічний вигляд виявляють археологи на артефактах епохи палеоліту. В неоліті він був емблемою Великої богині землі (Голан, 1994, с.118). У гуцульському орнаменті ця оздоба називається «кросна» і вважається емблемою Покровительки хати. Тому її вирізьблюють над вхідними дверима, на центральному стовпі ганку і на «вуглах» хати. Символом Неба є рівнораменевий знак – хрест, що утворюється вертикальною і горизонтальною лініями. Цей хрест по-староіндійськи називається «РА-МА», як знак поєднання божествених сил Неба - «РА» та Землі – «МА». Він вважається оберегом білої раси (Каганець, 2006, с.67), а також символом 4 сторін світа (Голан, 1994, с.97).
Проблему розгадки зображальної суті знака «восьмерика» полегшує археологічна знахідка 4-3 ст. до.н.е. (Каганець, 2004, рис. 12.49). На цьому скіфському медальйоні бачимо графічну композицію з двох знаків-символів, про яких була мова вище. Це знак – свастика, що символізує колообіг Космосу навколо осі Світу – Полярної зорі, і знак, що зображає колобіг Землі навкруг Сонця і є символом щорічного весняного воскресення природи (рис. 12.30, а). Обидва ці знаки є чотирьохконечними. Якщо їх накласти один на одного точками осей їх руху, то утворюється восьмиконечний знак – «восьмерик». Можна висловити здогад, що знак «восьмерик» зображає божественну силу, котра керує ладом Всесвіту, є символом бога Небес, що визначає весняне воскресення живої природи на Землі, тобто керує річним календарем її життя.
У досліджуваних автором першоджерелах не виявлено тверджень, яку культову іпостась символізував знак «восьмерик» у дохристиянські часи. Заслуговують увагу дещо дотичні до цього питання лінгвістичні дослідження С. Наливайка (2004). Він прийшов до висновку, що міфологічним божеством у наших предків – русів, яке володіло сферами Неба і Землі, міг бути лише Дажбог. Подібно, як й індійський Варуна, він був наділений надзвичайною широтою функцій і величезною могутністтю. Він - володар Всесвіту, охоронець закону його космічного колообігу, цар над всіми істотами в уявленях багатьох народів. Він всюдисущий, бо стежить за вісьмома сторонами Світу, а Сонце є його оком. Дажбог забезпечує світову гармонію, числовим символом якої є цифра «8». Вона є популярною у багатьох міфологічних традиціях.
Отже, Дажбог – хранитель восьми сторін Всесвіту. Божественною субстанцією Сварога є Світло. А його спадкоємиць Дажбог володіє крім цього ще й божественною Мудрістю. На основі вищеподаних ознак можна твердити, що «восьмерик» - це ідеограма Дажбога. У дохристиянські часи цей символ служив іконою Всюдисущого Вічного Бога, а у нашому, християнському культі цей символ, «восьмерик» є декором, який служить тепер ознакою божественності.
У музеї Івана Франка в селі Криворівня Верховинського району зберігається керамічна миска з ХVІІ століття. Вона мабуть служила іконою. На її дні збереглось зображення, котре зумів графічно відтворити у 2005 році член Спілки художників України І.С. Ткачик (с. Микуличин). На зображенні (рис. 50) бачимо постать очевидно священнослужителя-сурахмана. Він у вишиванці і в позі молитви. Його голова увінчана мітрою, завершиною знаком Триглава, котрий скомпонований їз кола Сварога-Дажбога та двох симетрично до нього і дзеркально розміщених знаків Світовида. На обрядовому одязі сурахмана по краях внизу є дві нашивки, на яких є знаки Триглава. Між ними зображена квітка, в котрій угадується коло оточене 12 пелюстками, тобто місяцями року, а в його центрі - символ засіяного поля (скошена сітка). По краю миски нанесений тризубчатий візерунок.
Отже, на основі вигляду цього музейного експоната можна зробити висновок, що на Гуцулії населення сповідувало слав’янську віру ще до недавного минулого.
Феномен тривалості язичницької віри на Гуцулії можна пояснити хіба важко доступністю її гірської території. Бо, як вважає В. Ідзьо (2004, с. 81), основним фактором повного щезання язичництва, остаточної перемоги християнства в усіх ділянках суспільного та культурно-мистецького життя був став період після татаро-монгольської навали. Отже, непрохідність для татарви гір захистила гуцульську язичницьку традицію від ординської напасті. А князівська насильна християнізація також не сягала до гуцульських оседків, в яких практикувалось поклоніння слав'янським богам.

Повернутися до ЗМІСТУ

Меню сайта