Педосфера

Грунти Яремчанського регіону формувалися під дією різноманітних природних умов. На ці процеси впливали різні фактори, взаємодіючи і взаємодоповнюючи одні одних. Для утворення грунту має значення рельєф, геологічні субстракції, види лісів, під покривом яких утворювався шар грунту. В деяких випадках на грунтовий покрив значний негативний вплив має і господарська діяльність людини, яка призводить до його деградації. Але найбільш суттєво на деякі особливості грунтів, зокрема на потужність профілю, скелетність, механічний та хімічний склад, впливають підстилаючі гірські породи.
На території природних комплексів м.Яремча переважають бурі гірсько-лісові грунти, а також буроземно-підзолисті, гірсько-лучно-буроземні, дернові та лучні. Тут їх зустрічається 26 різновидів. Ростуть на них ялицеві, смерекові і букові ліси. У межах хвойно-широколистяних лісів переважають світло-бурі грунти, а вище, в межах смерекових лісів – темно-бурі. Гірський ландшафт сприяє змиванню грунтів водою, тому зустрічаються грунти різного ступеню змитості.
Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи) поширені виключно в гірській частині області на добре дренованих материнських породах, що являють собою елювій-делювій карпатського флішу, в межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м над рівнем моря. Утворились вони в умовах гірського рельєфу на схилах різної крутизни та експозиції. Особливістю материнських порід цих грунтів є їх незначна глибина, щебенистість та безкарбонатність. Сформувалися буроземи під смерековими, ялицевими та буковими лісами. Це основний вид карпатських грунтів. Залежно від крутизни та експозиції схилів ці грунти зазнають водної ерозії, а тому часто трапляються у різному ступені змитості. Утворення грунту у парку, як і в карпатському регіоні, проходить за двома типами – буроземним і підзолистим.
За механічним складом ці грунти легко - та середньосуглинисті, дуже часто щебенисті. Нижні горизонти мають слабкі ознаки оглеєння.
У верхньому горизонті міститься 2,4-3,6% гумусу, кількість якого з глибиною повільно зменшується. Реакція грунтового розчину кисла, рН сольової витяжки становить в середньому 4,4-5,3. Сума увібраних основ дорівнює 7.8-10.5, гідролітична кислотність – 3,0-7,5 мг-екв. на 100 г грунту, а в окремих випадках досягає великих значень (20-25 мг-екв.).
Буроземи багаті на перегній під буковими лісами, де його кількість досягає 10-15%, а на розорюваних ділянках може зменшуватись в 4-5 разів. Своєрідний груповий склад гумусу: світлозабарвлених (жовто-бурих) рухомих фульвокислот є в два рази більше ніж гумінових, що значною мірою зумовлює їх властивості та колір.
Особливість карпатських буроземів – великий вміст так званого рухомого алюмінію (від 14-18 до 70-100 мг на 100 г грунту), який є токсичним для рослин і разом з воднем зумовлює їх високу кислотність, кисла реакція пригнічує процеси нагромадження нітратних форм азоту, а також доступних форм фосфору, тому ці грунти слабо забезпечені поживними речовинами, особливо фосфором і азотом.
Орні землі на цих грунтах малопродуктивні, мають розпорошену структуру з включенням жорстви і каміння, схильні до запливання і утворення кірки під час висихання.
За особливостями рельєфу, експозиції і крутизни схилів, материнських гірських порід та умов зволоження бурі гірсько-лісові грунти поділяються на неглибокі (сума горизонтів Н+НР до 40-45 см), середньоглибокі (до 75 см), глибокі (понад 75 см), нещебенисті, щебенисті, неоглеєні та оглеєні відміни.
На пологих гірських схилах, які протягом століть використовуються як природні кормові угіддя чи як орні землі, на буроземний процес грунтоутворення, під впливом трав'янистої рослинності або агрокультури, накладається дерновий грунтоутворюючий процес. Гумусовий горизонт у таких грунтів більш темного (сірого) кольору, а тому їх часто називають дерново-буроземними. За фізико-хімічними властивостями, вмістом і складом гумусу вони майже подібні до типових буроземів. Окультурення спричинило зменшення їх актуальної та гідролітичної кислотності і вмісту рухомого алюмінію, і їх слід розглядати, як видозмінені бурі гірсько-лісові грунти.
Буроземно-підзолисті грунти залягають на середніх та високих (четвертій-сьомій) терасах карпатських рік, переважно на їх малостічних ділянках, делювіальних шлейфах схилів, рідше на вирівняних частинах вододільних плоских гребенів на висотах 400-600 м. над рівнем моря. Утворились ці грунти на нещебенистих давньоалювіальних та делювіальних відкладах важкого механічного складу.
Гірсько-лучно-буроземні грунти поширені в полонинському (субальпійському та альпійському) поясах на висотах понад 1500-1550 м. над рівнем моря. Сформувались вони під трав'янистою та чагарниковою рослинністю карпатського високогір'я на елювії-делювії флішу. Профіль їх подібний до профілю бурих гірсько-лісових грунтів. З поверхні залягає заторфіла дернина (Но, 0-5-8 см), далі йде темно-сірий гумусовий горизонт (Н, до 20-25 см) і такої ж глибини перехідний горизонт (НР). Материнська порода представлена уламками різної величини, які змішані з дрібноземом. Вплив дернового процесу грунтоутворення виявляється у темно-сірому забарвленні гумусового горизонту, акумуляції у верхніх горизонтах біогенних елементів – кальцію, калію та фосфору, утворення в складі гумусу фракції власне гумінових кислот пов'язаних з кальцієм. Вміст гумусу в них коливається у межах 10-15%.
Гірсько-лучно-болотні грунти відзначаються високою актуальною (рН сольове 4,5-5,0) та гідролітичною кислотністю (20-26 мг-екв. на 100 г. грунту), містять багато рухомого алюмінію (близько 60 мг на 100 г. грунту). Для поліпшення їх родючості потрібно регулювати випас худоби і її кошарування, проводити вапнування або гіпсування, боротись із заростанням полонин чагарниками (чорницею, лохиною, ялівцем).

Повернутися до ЗМІСТУ

Меню сайта